«Як допомогти дитині пережити горе»
Більшість з нас може легко й цікаво розповідати дітям про таємниці й чудеса життя, проте, коли справа торкається смерті, бажання говорити про це одразу зникає. Частіше за все, дорослі не можуть пояснити своїй дитині, що ж сталося. І зовсім не зі зла, просто не знають — як.
Причиною появи дитячих неврозів може бути якраз реакція на смерть близької значущої людини і залежить вона від віку. Більше того, для дітей значимою може бути навіть смерть їхніх улюблених домашніх тварин: собаки, кішки, хом’ячка. Дитині, практично, все одно, кого вона втрачає, для неї значима ця жива істота, що померла. Проявляється емоційна реакція на безповоротну втрату когось дуже важливого.
Намагаючись м’яко пояснити, що сталося, батько чи мати можуть нехотячи навіяти дитині думку, яка злякає її чи зашкодить. Наприклад, якщо сказати дитині, що померлий родич лише спить, вона боятиметься лягати спати через страх не прокинутись. А якщо сказати їй, що померлий «нас покинув», дитина може думати, що її полишили і знехтували нею.
Хто ж повинен говорити з дитиною про смерть? Звісно, найближчий з рідних, що залишилися, той, кому дитина більш за всіх довіряє, з ким зможе розділити своє горе. Чим більше віри і підтримки знайде дитина у цієї людини, тим краще буде проходити її адаптація до нової життєвої ситуації (без мами, чи тата, або дідуся, чи братика).
Діти 3-6 років вже щось знають про смерть, але погано уявляють собі саму смерть. Володіючи «чарівною» уявою, ще не знаючи достовірно, як влаштований світ, дитина в цьому віці вважає, що з ним або з його близькими цього не трапиться. Залежність від батьків в цьому віці формує страх, тому необхідно говорити про смерть близького дуже тактовно, спокійно, в доступній для дитини формі.
Щоб у дитини не з’явився страх втрати близьких, що залишилися, потрібно сказати їй, що інші хочуть жити довго і не хочуть залишити її одну. («Так, мама померла, але я хочу жити дуже довго, я хочу бути з тобою весь час, я буду піклуватися про тебе, поки ти не виростеш. Не бійся, ти не один».)
У подібній розмові, як би не було це боляче, дорослий повинен прийняти будь-які емоції дитини, які виникли у зв’язку зі смертю близької людини. Якщо це смуток – його необхідно розділити. («Мені теж сумно від того, що бабусі більше немає з нами. Давай подивимося фотографії і згадаємо, якою вона була».) Якщо гнів — дати дозволити йому виплеснутися. («Я б на твоєму місці теж жахливо розсердилася, що тато помер. На кого ти сердишся? Адже тато не винен в цьому. Чи допоможе твоя злість тому, що відбулося? Давай краще поговоримо про тата. Що б ти хотіла зараз йому сказати? Що б він сказав тобі у відповідь?») Якщо дитина відчуває вину – пояснити, що він не винен. («Ти сварився з братиком, але помер він не від цього. Добре, ти шкодуєш про це. Але не твоя поведінка стало причиною його смерті».)
Саме від дорослих, від їх підтримки і співчуття залежить, наскільки ця втрата буде болючою для дитини. Доброта до дитини, прийняття її почуттів та емоцій, дозвіл «не брати на себе провину за цю смерть», допоможуть малюкові прожити горе без психологічних «ускладнень».
Психолог I категорії ПОБД ім. Панаса Мирного
Янко Ельвіна Геннадіївна